Від дисертації до монографії

Наталя Романюк, експерт з наукового книговидання

Кафедра видавничої справи та редагування ініціювала освітній інтенсив для молодих науковців педагогічного університету ім.В.Винниченка під назвою "Від дисертації до монографії: алгоритми видавничої трансформації". Актуальність і серйозність проблеми очевидна, і потребує коментарів спеціалістів, зокрема - видавців та редакторів.

25 грудня в залі універсальної наукової бібліотеки університету своїм досвідом з молодими науковцями університету ділилася Наталя Романюк - магістр видавничої справи, випускниця кафедри видавничої справи та редагування (2012 р.), аспірантка КНУКіМ (пише дисертацію під керівництвом професора М.Тимошика), викладач кафедри видавничої справи та мережевих видань цього ж вузу, автор монографії "Видавнича справа в Єлисаветграді", видавець з досвідом (у видавничому портфелі Наталки вже три наукові монографії). Здобутками Наталки Романюк кафедра видавничої справи та редагування пишається: це перший науковець-видавець, книгознавець, випускник кафедри, результати дослідження якого інтерпретувалися в монографічне видання.

Монографія Н.Романюк "Видавнича справа в Єлисаветграді"

Окремі меседжі Наталі Романюк ми  озвучимо та прокоментуємо.

"Вашу книгу будуть читати люди"

Наголосимо, що тема інтенсиву поліфонічна. Можливо, не логічним видається комусь початок серії інтенсивів "Від дисертації до монографії" (спільний проект кафедри з Радою молодих учених КДПУ) розкриттям видавничого аспекту втілення дисертаційного тексту в монографію, проте, як стверджують видавці-практики, для автора і редактора важливим є побачити модель майбутнього видання, аби якісно підготувати оригінал-макет. Видавнича інтерпретація тексту - це мистецтво, яке вимагає професійного підходу, витримки і знання сучасних книговидавничих тенденцій.

Не секрет, що наукові видання - особлива ніша, яка має вузьке коло читачів. Ніша проблемна, неприбуткова, адже видання виходить за кошт автора, в авторській редакції, без втручання професійних редакторів/дизайнерів/верстальників чи видавництва (часто буває так, що видання друкує поліграфічна фірма, спеціалізація якої - друк, а не редакційно-видавнича підготовка). Рідко зустрінеш монографію в розкішній поліграфії, зазвичай, такі видання здешевлюють (ви ж пам'ятаєте, що книга друкується за кошт автора, а ця сума сьогодні при тиражі 300 примірників, обсягом близько 16-20 д.а. у здешевленому варіанті сягне 15-16 тис. грн, у кращому разі). 

Хто потрібен науковцю, якщо в нього вже є текст дисертації і виникає потреба підготувати монографію? 

По-перше, редактор - науковий (роль наукового редактора виконає науковий керівник) та літературний, дизайнер, верстальник, коректор та перевірена поліграфічна фірма, з технічними вимогами якої та поліграфічними можливостями потрібно ознайомитися до початку створення

макету. Це якщо мова йде про професійний підхід до створення видання (його Наталка називає класичним). Інший - егоцентричний, коли автор самостійно готує оригінал-макет, не залучаючи до роботи над виданням нікого.
Часто оригінал-макет такого видавничого проекту є PDF-версією файлу, "заверстаного" у програмі Word.

Книга має дуалістичну природу, яка виражається в змісті і формі. І часто аскетизм і здешевленість форми компенсується якістю змісту, структури книги тощо.

Наталя Романюк наголошує: "Пам'ятайте, вашу книгу будуть читати люди" (ця теза викликає ледь чутний сміх присутніх). Мова йде про важливість адаптації дисертаційного тексту в монографічний: радять спрощувати наукові терміни, додавати присторінкові зноски, коментарі, пояснення, упорядкувати глосарій, покажчики. Це все полегшить читання та навігацію по виданню, не відлякає читача. Звичайно, науковий ідіостиль передбачає відповідний рівень науковості тексту, але варто витримувати баланс, аби читач не відчував себе неповноцінним через занадто ускладнені конструкції, термінологію. 

Імпонує теза книгознавця У. Раутенберга: "Ми читаємо книжки - не тексти". Йдеться про комунікативну природу книги, а не про її фізичну форму як таку. Перетворюючись у книгу, авторський текст науковця набуває візуалізації, уточнюється, доповнюється нетекстовими елементами, додатковими видавничим засобами підвищує зрозумілість, інформативність та естетичність тексту.

Помиляються ті, хто вважає, що достатньо дисертаційний текст просто завертати у книжковий макет. Потрібен час, аби редактор у співпраці з автором позбавив текст дисертаційних штампів, ускладненості, сухості викладу, попрацював з структурою тексту, продумали оптимальну та цікаву рубрикацію, додали супроводжувальні елементи.
Можливо, доведеться змінювати назви розділів, дописати структурні частини (трапляється, що дисертація потребує змістового і структурного оновлення), обов'язково підібрати ілюстрації для шмуцтитулів та обкладинки, узгодити концепцію науково-методичного апарату (передмова, авторське слово, післямова, подяка тощо). Це і є видавнича інтерпретація тексту.

Ще один важливий аспект, який заслуговує на увагу - формат видання та його графічна концепція (ілюстрації, шрифтове оформлення тощо). Вибір формату стає інструментом посилення зацікавленості виданням, сприяє його читабельності, посилює іміджевість. Від вибору формату залежатиме верстка, архітектоніка видання в цілому і ціна звичайно.

З погляду видавничого, важливим є урахування типологічного аспекту підготовки монографії - галузь науки теж диктуватиме свої вимоги до зовнішнього і внутрішнього образу майбутнього видання.

Монографія - це книга, яку будуть читати. Так стверджують видавці. Книгу створюється для читача. Це має бути кінцевою метою автора.

 Але є одне "Але"...

"Монографія - це іміджевий проект"

Наукова книга, як і дисертаційне дослідження, апелює до фактів і демонструє процес відкриття істини, інтерпретацію фактів. Видавнича інтерпретація дисертаційного тексту передбачає вихід дисертації на публічний рівень, тому готовність до критики та обговорення монографії є логічним і до цього потрібно бути готовим. 

Новизна і якість монографії підтверджується рецензентами, науковим керівником, апробацією. Монографія є іміджетворчим чинником для науковця, особливо молодого. Парадоксальність наукового книговидання (особливо монографій) в тому, що воно часто відбувається за кошт автора. Імідж за кошт автора... Збути такі видання важко (особливо, якщо тема наукового дослідження вузька). Рентабельність видання низька. Але не будемо драматизувати.

Ці інвестиції важко назвати виправданими: рівень грошового заохочення для науковця дуже низький, а часом відсутній, проте за умови активної дослідницької роботи є шанси, аби здобутки молодого науковця стали достойними стипендій Кабінету Міністрів України та Стипендії Президента України (досвід автора статті доводить, що це є реальним), що може серйозно мотивувати молодих науковців.

"Я не дуже люблю гламур у поліграфії"

Не варто розуміння іміджевості видання обмежувати тільки дорогою поліграфією і розкішним оздобленням (дорогим папером, оправою, суперобкладинкою чи футляром). Це чинники, які суттєво підвищують ціну книги, а це різко зменшує купівельну спроможність і так вузького кола читачів.
Наталка Романюк наголошує на таких критеріях, як: доцільність, виправданість, оптимальність, баланс, гармонія тощо. Культура наукової книги - це не міф, а реальна вимога. Видавнича оптимізація видання може скоротити витрати, не погіршуючи загальну якість змісту і культури наукового проекту.

Порада від Наталки Романюк - хочете, щоб ваші наукові книги читали, поширюйте їх в соціальних мережах та спеціалізованих сайтах для науковців, пропонуйте можливість придбати, якщо книга сподобалася і допомогла.

P.S. Майже методичний коментар...

Обмінюватися досвідом потрібно. Важливо, що на цю ініціативу відгукнулися молоді науковці  з різних факультетів - з монографіями і без, досвідчені дослідники, гордість факультету філології та журналістики - Інна Миколаївна Демешко. Відкритість до наукових діалогів сьогодні є виявом толерантності. Погодьтеся, не кожен успішний бізнесмен чи мегапрофесор поділяться секретами успіху.

А ще - все ускладнюється конфліктом на Сході України, у контексті цих викликів втрачається сенс вкладати серйозні кошти у монографію чи захист докторської дисертації.... Але розумієш, що здорова наукова діяльність в своїй системній дії мала б (і може!) посилювати гуманітарну ауру держави та імідж науковця, університету, науки в Україні загалом. 

Так, колись науковців спалювали на вогні... Колись зарплатню вчителям видавали вугіллям та меблями в три ціни... Сьогодні вигідно в порівнянні показувати, що не все так погано, тому що було і гірше. Якось нелогічно, коли є сучасні комп'ютери, писати книгу пером чи (яка розкіш!!!) на друкарській машинці. Тому обережніше з аналогіями. А ще: згадався (чесно, згадується дуже часто) виступ команди "Уральські пельмені" про бухгалтера і бідного професора математики. Хто не бачив - подивіться! 

Але здоровий український оптимізм, працелюбність, альтруїзм, віра і відданість улюбленій справі (бо серед мого оточення дуже багато науковців, літературознавців та мовознавців, які демонструють ці якості, вселяють віру в своїх молодих колег) підживлюватимуть (і підживлюють!) і наукове книговидання.